Китай залишається найбільшим споживачем вугілля у світі, незважаючи на стрімкий розвиток відновлюваної енергетики. Країна активно будує сонячні та вітрові електростанції, планує масштабні проєкти з гідро- та атомної енергетики, але цього поки недостатньо, аби повністю відмовитися від викопного палива. Основна причина — стрімке зростання попиту на електроенергію, яке випереджає темпи розвитку «зеленої» генерації.
За прогнозами China Electricity Council, у 2026 році в Китаї планується ввести понад 300 гігаватів потужностей відновлюваної енергетики. Теоретично це дозволило б виробляти понад 400 гігават-годин електроенергії, що дорівнює енергетичним потребам таких країн, як Індонезія, Мексика чи Саудівська Аравія. Для порівняння, ще кілька років тому таких обсягів вистачало б, аби покрити весь приріст споживання електроенергії в Китаї. Сьогодні ж зростання енергоспоживання прискорилося: у 2024 році воно було на третину більше, ніж у 2019-му. Щоб задовольнити поточний попит, країні потрібно близько 600 гігават-годин, і цей дефіцит покривають саме вугільні електростанції, які генерують майже шосту частину глобальних викидів CO₂.
Навіть за наявності альтернативних джерел енергії ситуація залишається складною. Цього року Китай планує підключити вісім нових ядерних реакторів, які додадуть приблизно 64 гігават-години, повернення дощів у басейні річки Янцзи може додати близько 100 гігават-годин від гідроелектростанцій, а малі сонячні електростанції — ще близько 100 гігават-годин. Однак навіть при такому оптимістичному сценарії просто утримати вугільну генерацію на поточному рівні вже важко, не кажучи про необхідність її скорочення для досягнення цілі Китаю — вуглецевої нейтральності до 2060 року.
Головна проблема — надмірне споживання електроенергії. Китайська економіка все ще залишається індустріальною та енергоємною: металургія, виробництво будівельних матеріалів та хімічна промисловість споживають величезну кількість електрики. Так, минулого року ці галузі збільшили споживання майже на 50 терават-годин, що майже дорівнює приросту споживання від електромобілів та дата-центрів у країні. Іншими словами, технології відновлюваної енергетики не встигають за швидким ростом промислового та побутового попиту.
Ще один чинник — регуляторна політика. У 2026 році введення нових потужностей скоротиться на чверть порівняно з 2025-м, а будівництво сонячних електростанцій впаде на третину. Це наслідок змін у регуляціях, які збільшили витрати на чисту енергію та підтримку викопного палива. Нові правила, які дозволяють накопичувачам електроенергії отримувати оплату за перебування в режимі очікування так само, як і вугільні електростанції, демонструють, що баланс між «чистими» та традиційними джерелами енергії ще далекий від ідеалу.
Китай має сучасну енергомережу, яка здатна інтегрувати великі обсяги відновлюваної енергії, але вона використовується неефективно. Якщо б країна могла підвищити ефективність використання вітрової та сонячної енергії до рівня США або зменшити енергоємність економічного зростання до європейських стандартів, вугільну генерацію можна було б значно скоротити, а в ідеалі — повністю замінити «зеленою» енергією.
Попри всі ці труднощі, у Китаю є потенціал для переходу до чистої енергетики. У першій половині 2025 року відновлювані джерела вперше виробили більше електроенергії, ніж вугілля, ставши найбільшим джерелом енергії у світі. Аналітики назвали це «вирішальним моментом у глобальному переході до чистої енергетики». Проте темпи споживання, структура промисловості та регуляторні обмеження роблять цей перехід надзвичайно складним і поступовим. Технології самі по собі не можуть замінити викопне паливо — необхідна комплексна стратегія, що включає ефективне використання енергії, модернізацію промисловості та стимулювання «зеленої» генерації.
